Легендарні: виступ Тінь Сонця у Києві

Легендарні від слова «легенда». Так от, особисто для мене Тінь Сонця – легенда сучасної рок-сцени. То ціле явище в українській рок-культурі. І тішуся, що сходила на їх сольник минулої п’ятниці. Руки чесали постійно написати відгук, але фізично час знайшла лише от.

 

 На концерті в мене була ностальгія. Згинала пальчики на руках – рахувала, коли вперше почула пісні гурту. 8 років тому. Словом, то був якийсь місяць осені 2008 року і чиясь балванка з укр.музикою.

Вживу познайомилась із Сергієм вже на маршу Героям Крут. Очевидно, що то була зима 2009 року і пісня «Вишневий садок». Тоді ще хтось з товариства в натовпі, старшенького віку мені прошепотів: «От все гарно в цій пісні, лише "Чорт-забирай" нашо?». Тоді я не сперечалась – нашо? Для мене все вмотивовано. Все у творчості Сергія Василюка – цілком вмотивовано.

Ну а потім були численні концерти у Могилянці. Пісні Тінь Сонця для мене давно стали культовими, вони відскакують на зубок і перекочуються з флешок на телефоні.

Так от, про концерт. Щось я вгрузла в історичні події. Власне на концерті про то і думала.

Сподобалося, що було справді дуже багато народу. Втішило, що побачила купу друзів. І в основному всіх зустріла випадково))

Дуже й дуже чекала пісню «Меч Арея» - вона для мене багато значить. Вживу її почула на першому Ше.фесті у Моринцях. Зуб даю, що з тієї пісні Тіні тоді почали. Я не дослухала і побігла у справах, але трек мене сильно вразив. Цього разу на сольнику, круто, що заспівали її разом з автором – неймовірний Василем Лютим. Вважаю, що знаком долі було й те, що за кілька днів до сольника я зустріла пана Василя в парку Шевченка. Асоціативний ряд мені нагадав, що того тижня концерт мого улюбленого гурту. Люблю випадкові приємні зустрічі. Вони не з проста))

Слова Меча мають знати всі напам’ять. В тих словах код націоналіста. Вважаю.

Гуркоче грім в ковальні Бога.

Стоять вої з кісьми до плеч.

Рука зсивілого Сварога

Кує Арею моцний меч.

   І ось знаряддя вже готове,

   Відблиснув меч в люстрах небес.

   Меча окропила Покрова,

   А Рід нарік його Чаркес.

   На позір Перунова Полка

   Піднімає меч Ареєва рука -

   На могутній дух, на захист нам,

   На погибель злим підступним ворогам.

   Гримне Небо – і тремтить Земля,

   Меч Арея Русь з неволі визволя.

   На Вкраїні хай пощезне враг,

   Меч Арея поверне нам рідний стяг.

   Чаркес – чарівний меч Арея –

   Тримали Тур і Святослав.

   Не раз Аратту і Борею,

   І Русь він щиро захищав.

   Тримав Гатило – Богом даний,

   Тримали витязі-князі,

   Тримали лицарі-гетьмани,

   А зараз він в твоїй руці.

Сподобалося на концерті, що була і акустична програма від Сергія. Люблю коли він просто з гітарою. У випадку Атласа – на сцену видерся ше й нахабний фотограф))) і їх було двоє. А чьо. Моменти треба фіксувати з гарного ракурсу)))

Круто, що Тіні відклали кілька прем'єр для Києва. Кепсько, що слова ніхто не чув. То є Атлас. То є їх козир - вокал капєц не чути. Але мелодії сподобались. Мусять бути хітяри.

На сам кінець, про нюанс, що найбільше мене пре. Василюк ніколи не упускає нагоди просвітити наші світлі голови. Люблю, коли він говорить – є ймовірність, що на концерт запхались якісь ліві з пивом, чи футбольні фани. І тут Сергій хрусь, і ушкварив гімн ОУН. Немає чого розслабляться. Той текст теж вважаю культовим. Тому лишу його тут. В знак своєї позиції.

Зродились ми великої години

З пожеж війни, із полум’я вогнів,

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гнів і злість на ворогів.

І ось ми йдем у бою життєвому –

Тверді, міцні, незламні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати.

Заплатою нам – розкіш боротьби!

Солодше нам у бою умирати,

Ніж жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди,

Не сміє брат на брата йти у бій!

Під синьо-жовтим прапором свободи

З’єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду – для усіх єдину,

Наш гордий клич народові несе!

Вітчизні ти будь вірний до загину,

Нам Україна вище понад усе!

Веде нас в бій борців упавших слава.

Для нас закон найвищий – то приказ:

"Соборна Українська держава –

Вільна й міцна, від Сяну по Кавказ".

Ось доказ, що і ми були з чоловіком на концерті. Сфоткала нас якась мила дівчина, яка на той вечір стала нашим офіційним фотокореспондентом. Павло мені постійно каже, що я до людей пристаю. А я просто люблю спілкуватись. Ми тут трохи, як у фотошопі нас вліпили на фоні Василюка, але то побічна дія спалаху. Там було таки темно. І гарно. 

Дякую Тіням! Дякую Сергію за запрошення!