Вже скоро два
роки, як я майже не займаюсь журналістикою в класичному розумінні цього слова.
Але, бувших журналістів не буває. Всі проходили певну школу, вишкіл – і якось автоматом
по тому живуть, застосовуючи журналістку в інших професіях. Так і зі мною.
Ось частинка
того, що мене навчила та професія.
1. Бути циніком
2. Не лінитись
думати
3. Перевіряти
інформацію, все піддавати сумніву
4. Контролювати
емоції
5. Не боятись
питати прості речі
6. Писати просто
7. Бути логічним
8. Писати в
одному тексті про щось одне
9. Помічати деталі
10. Відфільтровувати
факти, не флудити
11. Розуміти – нащо
ти взагалі то пишеш, причина, сенс?
12. Не лізти в
події
13. Бути
критичним
14. Писати по
суті.
А тепер деякі найцікавіші
для себе пункти розшифрую.
Я - цинік
І перше, що мене
навчила журналістика – це бути циніком. Немає своїх-твоїх-моїх, вась-вась,
кум-наш і т.п. Немає поваги до когось, немає захоплення чимось. Є суто
інформація. Суто робота. Авжеж це стосується більше новинарства, а не жанру
портрет, чи навіть інтерв’ю – інколи треба проявити не цинізм – а й захоплення,
щоб людина відкрилась. Ми ж не труби чистимо від мотлоху – ми здобуваємо
інформацію у м’якому людському організмі. Без вазеліну інколи не обходиться. Але
якщо журналіст не здатний бути циніком – навряд він здатний бути новинарем.
Перевіряти інформацію
Колись ше могла
поширити у ВК якусь фігню з підписом – то зрада, або «поможіть цій дитині» -
зараз вся наївність закінчилась. Лише перевіряти факти. Хтось каже, що він
народний артіст, а ти такий – та нє, зараз перевірю. І виявляється, що – він заслужений!
Думав, що той чувак має прізвище Підгорний? Ах, ні – перевірила і він Надгорний.
Перевіряти. Піддавати сумнівам. Все. Кожне слово, кожен факт. По 100 разів.
Думати
Звідси випливає,
що журналістика – то дуже притомна штука. Як не дивно, саме вона мене заставила
не лінитись думати. Як тільки ти заснеш на якомусь рядку - може зависнути текст і всьо. Матеріал –
фігня. Матеріал – не правдивий. Матеріал – у кошик. Делейт.
Контролювати емоції
Емоції в
новинарстві – вопше хай вийдуть і закриють двері з того боку. У всіх інших
випадках – ти мусиш приручити ті емоції і роздавати їх порційно чи тримати в
кулачку – дивлячись від ситуації. Неконтрольовані емоції – то є велике зло, як
дикий кабан, який може розрушити найкраще інтерв’ю в твоєму житті, чи зіпсувати
найсенсаційніший матеріал в твоєму виданні.
Писати просто
Всі генії і
заумніки на цих словах пішли вішатись. Ніяких проявів власної розумності і
зарозумілості в журналістиці. Ніяких мегарозумних слів. Ніяких нових слів. Ніякого
інтелекту. Ти журналіст – ти пишеш для людей – від 7 до 100 років. Всьо. Ясно,
що є різні жанри – і аналітика, і спеціалізовані матеріали, навіть ті самі інтерв’ю,
де журналіст просто мусить проявити певні адекватні фонові знання перед інтерв'юером,
чи певні рецензії з натяком на інтелектуальні п’єси, книги тощо. Але це просто нонсенс
– в звичайному журналістському тексті вжити неологізм… Уволєн!
Нащо я пишу?
Для деяких
журналістів – тут всьо просто. Пишу, бо хочу їсти. Є така професія, є
заробітчанство. Але передусім – будь-який матеріал народжується на світ, щоб
бути прочитаним. І це головне. Якщо ти розумієш, що цей матеріал не на часі, немає
своєї аудиторії – не вбивай на нього час. Якщо матеріал не врятує світ і не
змінить нічиєї думки – то чи варто над ним сидіти. Якщо ти
пише-працюєш-страждаєш – а то ні кому не потрібно, фіт беку немає – то займайся
чимось іншим.
Це один із найважливіших
уроків, що дала мені та професія. Універсальна штука. Журналістика :)
Немає коментарів:
Дописати коментар