Чернігів: намолене місто з багатою історією

Дуже старе місто, але чомусь не славиться своєю архітектурою, як Львів. Парадокс. Місто старшеньке, славетніше – але не розкручене. З такими думками ми їхали з чоловіком в машині до міста Чорного – Чернігів. Зокрема, щоб і знайти відповідь на цей парадокс. І відповідь ми знайшли.

Спасо-Преображенський (Спаський) собор у Чернігові

Куди поїхати на вихідні – думали довго. Але цей вибір для мене був культовий і важливий, адже я уродженка Троєщини і побачити на власні очі Троїцько-Іллінський монастир  – була справа честі. Адже саме Троєщина (та і весь лівобережний Київ) у свій час був Чернігівською губернією, а землі Троєщинські належали троїцьким монахам, які тут могли хіба що вирощувати траву і її косити))) Коли забудовувався наш масив, хтось вдало згадав, що це колишні землі троїцькі – і так назвали. Благословенно. Тепер це цілий масив благословенних людей Чернігівської землі. Цю довідку я прочитала в нашій місцевій бібліотеці, коли на першому курсі журналістики готувала матеріал про свій край. І її вдало згадала, при виборі міста на увікенд.

Тепер про те, що ми встигли побачити за 6 годин перебування у Сівері.

Спасо-Преображенський (Спаський) собор у Чернігові

Люди, які проживають у Чернігові здалися мені ображеними і ущемленими. Це було видно з нашого гіда. Адже пані Тетяна Петрівна постійно розставляла акценти про те, що Чернігів, чернігівчани, Че че че – були і є найперші. Кращі, ніж Київ, кияни і ки ки ки. Спаський собор – в ньому правиться постійно, не те, що в Софії. Сперечаються, в який собор раніше заклали фундамент – в наш, точно кажу, так більшість думає. А і ще Спаський собор – автентичніше зберігся, ніж Софія, там лише купол побудували – а Софію взагалі з первозданного вигляду переробили – князь би не впізнав би зараз. – ось такі тези казав наш гід. Але разок обмовилась що фрески в Софії збереглися краще, бо в Спаському – взагалі не збереглися – принаймні я їх там не побачила. Це на прикладі лише одного собору. Але екскурсія тривала три години і три години цікавого матеріалу розбавляли постійним доказом, що Чернігів таки крутіший за Київ. Мені, як киянці це було слухати трохи скептично. Хоч я і уродженка колишньої сіверської землі, але мій скептичний погляд сховати було не можливо. Мої родичі теж то не дуже приховували.

Лєра: я з Троєщини!

Саша: ну-ну, спочатку був Чернігів, ага

Паша: что? О_о

Отже, Спасо-Преображенський (Спаський) собор у Чернігові таки справді гарний. Із середини, із зовні. Прикро, що там панує Московський патріархат. За цього і вся краса починає мєркнути і в’янути. Адже в умовах російсько-української війни такі речі для мене стоять гостро. Словом, прикро, що московські окупанти мають у своєму розпорядженні український діамант. 

Спасо-Преображенський (Спаський) собор у Чернігові

Зовні собор мені нагадує нашу Софію. Потішило ще й, що потрапили ми і на дзвін. Вважаю, що собор нас благословив своєю мелодією. Адже коли дзвонять дзвони – люди заряджаються світлою енергетикою. Трохи освічені – ми пішли далі.

Лєра дружила з пам'ятниками)))

Цікава варіація зовнішності Мазепи. До речі, стоїть на білому мармурі)))

Далі ми побачили пам’ятники Ігорю Ольговичу і навіть Мазепі. Історія міста справді старовинна і дуже захоплююча. Особливо щемно було дізнатись про війну між двома братами. Та і взагалі війну між Черніговом і Києвом – хто кого. Дивно це все. Але то продовжується. Хоч я про подібну суперечку між містами дізналась лише тут, у Чернігові.

13 гармат :)

До усілякої зброї ставлюсь дуже по-дівочому – вона мене не цікавить в порівнянні від моїх племінниць, які за день облазили і облизали, мабуть, всі 12 кулеметів. Але дуже насмішила мене історія про кулемети в парку. Виявляється, місцеві красуні набридливим женихам назначають побачення біля 13-ї гармати. Й інколи парком блукають невдахи, шукаючи неіснуючий предмет. Коли ж дізнаються, що ніякого 13-го кулемета немає – то йдуть засмучено додому. Ще багато чого нам про ті штуки розказували, але я не запам’ятала.

Шевченко

Ясно, що найбільше мою увагу збудив Шевченко. Авжеж, я знала, що в Чернігові він дуже апетитний. Але не знала чому. Знімаю шляпу – Чернігів чи не єдине місто, яке сприймає Шевченка як художника. Тому тут він такий гарний. Адже в його альбомах «Мальовнича Україна» чимало Чернігівських пейзажів – приїздив, малював. Чернігівчани за то вдячні – поставили адекватний пам’ятник.

Мотрина Кочубей

 

Трохи невдало сфоткала – але цей будинок теж лишив свій відбиток в моєму серці. Це приміщення Полкової канцелярії, який родом з 17 століття. В ньому надзвичайно товсті стіни, він має гарний підвал (за словами гіда) і навіть підземний хід. Ще недосліджене толком архіологами – але ця непримітна будівля має чимало секретів, зокрема Мотрі Кочубей, яка запам’яталась історії тим, що була коханкою Івана Мазепи. Можливо, там і ховаються скарби гетьмана. Зацікавила, холера, гід. Захотіла туди вдертися, проте вхід у приміщення – зась! Дуже обмежений. Але то добре))

Підземний храм

Ще одна точка в Чернігові, де було реально холодно і страшно – підземна церква. Знову ущипнула мій слух історія про те, що у нас є Лавра, а в них у свій час не було – от і вирішили зробити прям підземну церкву. Сказати нічого не можу – приміщення справді вражають. Хоч і лячно, хоч і страшно)))

Троїцько-Іллінський монастир

І тут нарешті ми таки дійшли до Троїцького монастиря. Тут я вже навіть не питала про патріархат, по оголошенням було ясно – Московський. Перекажу зміст, потішу – «Фотографувати за благословенням отця», «м'ясо в храм не заносити», «Святити великодній КУЛІЧ (саме КУЛІЧ!!!!) з такої по таку годину» (переклала з оригіналу, мова оригіналу – російська). Прихожани – теж цікаві люди. Вони мене трохи лякали…

Троїцько-Іллінський монастир

Кава, молоко, Чернігів

І на сам кінець ми все ж вибрались до Сіверсьої кав’ярні на какао, чай і заряд кофеїну. Ціни на то нас дуже потішили, адже вони вдвічі нижчі на столичні.

Лєра фоткає з висоти свого стільця)))

У всьому винне дерево…

І все ж, ми розкрили таємницю того, чому місто все ж не на стільки розкручене, як той же Львів, хоч все ж старовинніше і має багатшу історію. Все просто. Справа в дереві. Якщо точніше – в лісах. Адже край дуже багатий на деревину. Відповідно більшість будівель з давніх часів – це дерев’яні одно-двоповерхові приміщення, які мають дуже коротку історію. Ми застали багато таких будинків і сьогодні. Гарно і затишно вони вписуються в Чернігівський клімат і пейзажі. Але живуть не довго. Згнивають, разом з історією, яку можна було б розказувати багатьом поколінням.

Місто нас усіх дуже вразило. Своєю чистотою, ошатністю, легкістю, зеленістю, спокійністю. В Києві інколи думаєш, що живеш в криниці – ці багатоповерхівки тиснуть. А в Чернігові – ні, дуже гарні будинки. Такі врівноважені. Там мусять виростати врівноважені люди. Не те, що в Києві… Смак міста – нам сподобався. Звісно ж всьо приправлено цікавим історичним підґрунтям. І храмами. Та і Десною.

Ми повернемося туди.