Я дуже хочу, щоб на вулицях мого міста говорили українською. Для початку

Життя посилає такі чіткі сигнали, що немаємо права здаватися. Боротися і об’єднуватися – це єдине, що нас вихопить з цієї діри, в якій ми сидимо усю свою історію.

На фото я між Надій :) на якомусь з маршів вишиванок

Часто слухаю про срачі і розбрати між побратимами. Буває таке, що займаєшся з людьми наче одним і тим же – але, скажімо, в інших містах – і чуєш від цієї людини якусь гординю потипу «а я краще», «а ти конкурент, іди звідси», «а ти фігню робиш» чи ше шось в тому дусі. І мене то бентежить і навіть дуже. Адже я усім  своїм єством і видом, і взагалі – за усією концепцією створення мене – я прагну шоб усі люди, які працюють справді на благо України – працювали разом, в одній команді. І навіть якщо ділом не завжди виходить допомогти чи долучитись до колег по цеху – то хоч словом чи півсловом показати, що друзі – ми в одній команді. Так, ми зараз в не найкращому історичному прошарку, але якщо ми й надалі працюватимемо в тому ж напрямку – колись ми станемо наднацією. Але попереду багато роботи. І нема ото чого витрачати час на гординю.

Разом з тим, будь-яка праця, навіть мінімальна – у творенні позитивних мозкових зрушень в українців – насправді дається не так вже й просто.

На фото не дуже видно - але я тут старась об'єднати музеї Франка. Разом з тим щось цікаве донести до трошки молодших колег :)

І от 100 разів думала собі – а круто було б усе закинути, ну там той же марш вишиванок – бо є бо, і бо, і бо. І не робити там різних просвітницькі міні-заходів у своєму місті – бо насправді воно відбирає багато зусиль і часу. І тим більше не робити масштабних подій потипу фестивалів – бо ж там багато не лише роботи, а й надроботи, нервів, відповідальності і підводних каменів. І вже й справді зібралась все згортати, бо ж  думаєш – а не для того я народилась. Є там політики, є там громадські діячі, є якихось ціла куча людей шо для того призначені – а я маю городи, родину, роботу, буденні проблеми. І вже серйозно думаєш – от я востаннє, бо ж є й так чим займатись щодня.

АЛЕ

…

Потім приходить купа повідомлень такого змісту: «от Юлю, вчора у нас в селі було свято і всі напилися, от наші люди не розуміють, що можна відпочивати не бухаючи…» або «от мої сини на фестивалі навчились бити батога і собі вже один сплів та хльоскає, козак…»… або «моя подруга з Одеси перейшла на українську….» і розумієш – а не просто так всьо то робиш з тими своїми нещасними друзями, яких вже зайорзала по самі помідори.

На фото тут тіпа теж об'єднання - Громадську, Гайда та Ше :)

Або коли лазиш по Києву – й усюди чуєш російську, або коли меню в кафешці подають іноземною чи навіть умудряються обслуговувати не державною… чи коли ще й починають стартувати на ґрунті української (!!!)… чи коли тобі таксист розказує, що це не нормально, коли в українській школі так мало годин читають «русскава язика»…. розумієш, що роботи ше дуже багато. Та хоча б для того, щоб почали шевелитись мізки тих людей, які перебувають у стані желе – переходи з української на російську чи нє. Хоча б так. Боротися за голови людей. Українців.

Заверешення Мегамарш18. Виконуємо єдину пісню, в якій наша найсильніша єдність

І то є часом доволі непосильна ноша. Добре, що є друзі, які допомагають.

Добре, що є люди, які не словом – а ділом. Добре, що таких справді не одиниці – а дуже багато. Круто, коли є колеги по цеху, які чи з добрим словом, чи з мужнім плечем і хустинкою на сльози-соплі, чи хтось просто з вухами і мудрим словом – чи хоча б з тим же словом. Це добре.

Я давно зрозуміла, що кожна людина дана на моєму шляху – на щось добре.

І я дуже хочу, щоб людей на моєму шляху на щось добре – ставало більше.

Тому дуже прошу – долучайтесь до спільноти розумних, міцних, незалежних – без правобережних, без лівобережних.

Тут я просто з красивою дівчиною-Наталкою :)

Пишіть мені – якщо маєте сили лупати скалу, про яку писав Франко. І розкуйтеся й брататися, бо ж так радив сам Шевченко. І на ту гору круту кам’яную, будемо камінь важкий підіймать, будем сіять квітки на морозі – про які писала Леся Українка. Давайте продовжувати ту справу, про яку благали наші класики – вони полишали купу матеріалів для наших буденних муз – творити діла.

Якщо ви студент – круто! Якщо ви працюєте слюсарем – класно! Якщо ви малюєте, продаєте, читаєте, пишете, танцюєте – або просто, щось хочете зробити для своєї країни – я би хотіла з вами познайомитись. Потиснути руку, і, можливо, колись ми попрацюємо пліч-о-пліч. Заради нашої класної країни. Найкращої в світі. Найкоханішої. Найкрутішої. І просто най.

А для цього – переходьте на українську.

Перейшли?

Тоді давайте творити нашу українську культуру разом.

Так просить вже багато років підряд Мегамарш вишиванок.

І я прошу :)

Пишіть мені. Додавайтесь. (але обов'язково пишіть, бо я не додаю в соцмережі невідомі акаунти)

www.facebook.com

vk.com/kapshuchenko

І дякую, що дочитали цей текст до кінця.

Фоток наколупала в інтернеті. Більшість з них автор - Віктор Крук. Крутий фотограф :)