Безпосередній і добрий галичанин Андрій Панькевич співає в гурті «Мрія Життя» з 2013 року. З того часу, як каже вокаліст, він прикипів до цього колективу і переконаний, що в команди є велике майбутнє. В цьому впевнилась і я, коли випадково натрапила на пісні «Мрії Життя». Я чесно вичекала виходу їх нового альбому «Відчуй». Тоді вже остаточно переконалась: хлопці уміють своїм талантом виносити мізки слухачам. Це і є справжній рок. Як каже Андрій, рок живе на сцені і проживається в кожній пісні. Людина, яка неймовірно талановито прокрикує кожну пісню непересічним вокалом, як виявляється, в житті дуже скромний та милий хлопець, з добрим і спокійним голосом та м’яким сміхом, не таким, як в піснях – жорстким, в деякій мірі агресивним і голосним.
З Панькевичем ми поговорили про його життя поза музикою, перспективи українського року, «попсу» та про «Мрію Життя».
Ким ти працюєш?
Енергетиком. Відключаю людям світло, вони мене за то матюкають.
Всі інші члени гурту?
А вони – музиканти. Більшість позакінчували ніжинський «кульок», ніжинський педагогічний в напрямку музики, здобувають вищі ступінь в Чернігові. Барабанщик наш викладає тромбон в дитячій школі. Гітаристи – Толік і Дімка – викладають в школі. Коля, басист (мій кум по сумісництву), викладає в Носовці. Наш клавішник, Руслан, закінчив київський «поплавок» і зараз звукорежисер в будинку культури. Коротше, всі вони музиканти, один я – як «добридень» (сміється).
Хто у вас тексти пише?
По-різному. Переважно я. Але з нового альбому, один текст – повністю Діми (Діма Хижняк, гітарист гурту, – прим.ред.). А один – у співавторстві. Я переробляв. Музика вся повністю Діми Хижняка. Ми так поділили обов’язки. Музика вся на ньому, а на мені – тексти.
Давно ти пишеш?
В школі, в класі сьомому, я мав зошит і писав вірші, на сторінки дві. Старався об’ємні писати, щоб якась історія була віршована.
Прозу не пишеш?
Та ні. Хотів би сценарій до короткометражки написати. Сценарій нашого кліпу (зараз відбуваються зйомки, – прим.ред.) я, до речі, написав.
Кому присвячені ваші пісні?
Людям. В кожній пісні є якесь послання. Коли хтось каже: «Нє, ми цією піснею нічого не хотіли сказати!» Фігня! Ви хочете сказати цією піснею, що ви нічого не хочете сказати цією піснею!
Є прототипи тих образів?
Я маю таке бажання писати без дати, не прив’язувати тексти до конкретних подій – щоб через 10 років можна було послухати, і воно було актуально. Описувати конкретними словами конкретний час – я такого не дуже люблю.
В альбомі багато звернень до Бога. З чим це пов’язано?
В нас зараз така фігня твориться…
Тобто ти вже прив’язуєшся до конкретного часу?
Нє. Ну взагалі, ти думаєш, що в нас лише цей останній рік погано живеться? Україна бідна-нещасна, скільки живе – стільки й мучиться. Єдине, що українців завжди рятувало – це віра. І спасіння шукали і в церкві, і в Бозі. Я не скажу, що я мегавіруюча, але я віруюча людина. І хотілося донести людям цю думку, бо якщо чесно, зараз з моїм переїздом в Ніжин (музикант родом з Львівщини, - прим.ред.) я помітив, наскільки Західна і Північна Україна в плані віри відрізняється. Коли в церкву йдуть вінчатися на Заході – це подія. А на Півночі – це традиція, так всі роблять. І цими піснями я хотів показати «рєбятка, ви трошки не так всьо робите».
Чому ти так кричиш в піснях?
Я кричу?! (сміється)
Така манера в мене. Це погано? (сміється).
Ти хочеш докричатись до людей?
Та ні! Я вважаю, що слова набагато ліпше до людей доходять, ніж тон, яким то було сказано. Я виріс на такій музиці, де завжди бралися високі ноти, і я розумів, що я взяти високі ноти не можу, але якесь бажання є. І, напевно, воно так в перемішку і виходить. Кричу (сміється).
Який у вас стиль?
Та я завжди кажу, що я поняття не маю, який у нас стиль.
А музиканти що кажуть?
Та таке саме. Діма Хижняк придумав якусь таку назву «дрім метал». Сопливе щось таке придумав. Я йому кажу «Дім, ти такого хоч нікому не кажи, бо нас засміють» (сміється). Розумієш, якщо в нас реально прибрати клавіші, напевно буде хард-рок якийсь, чи хеві. А от ця електроніка, вона сметанку по полуничці дає. В нас є різні пісні. От «Вітер», наприклад можна віднести до поп-року. Є в нас єдина російськомовна пісня «Настал твой час» – я б її взагалі б відніс до якоїсь готики. Стараємося не скочуватись на «пси», стараємось грати трошки важчу музику.
На поп не думали перейти?
Були розмови, бо ми розуміємо, що то ширша аудиторія буде, але не хочеться, серйозно. Душа не лежить. Просто, щоб набити собі публіку. Якщо я буду виходити на сцену і співати те, що мене не пре – я ж буду брехати людям, люди ж то будуть чути.
Всі ж поп грають на сцені, а ти не зможеш?
Так в тому і відрізняється поп від року. Ті – грають. А рок – живе. Кожен з нас на сцені проживає. Я коли виходжу на сцену, мене така енергетика розриває дика. Особливо коли публіка піддається її запалювати, а потім я сам запалююсь. Це взагалі такий кайфище. Серйозно. Тому в рок-музиці якось більше життя, і ті пісні живуть десятиліттями. З поп-виконавців – одні Джексон і Брітні Спірс, яких знають. А решта – хто там? Хто там згадає теперішніх виконавців попсових через 20 років? Та поняття ніхто не матиме, хто це такі. А назви «Океан Ельзи» (хоч я їх теж так трохи в сторону рок-музики відношу) – то будуть знати.
Що в тебе було до «Мрії Життя»?
Як тільки я переїхав в Ніжин, першим ділом у всі музичні групи зайшов «Вокаліст шукає групу». Я розумів, що мені дах зносить без музики. І натрапив на один гурт «Вирій». Але там взагалі не заладилося.
Чому?
Тьорки внутрішні були, диктатурою попахувало. Я зрозумів, що диктатурою в гурті нічого не зробиш, тож просто пішов і з собою прихопив барабанщика і гітариста (сміється).
І ми зробили свій гурт, взяли ще одного гітариста і басиста. Називався гурт «Етюд в багряних тонах», ми записали один трек, він мені сподобався наповненням, а потім хлопці з «Етюду…» знайшли хороші роботи, увійшли в зону комфорту, музика почала віддалятися. Для них це було більше як хобі. А я прагнув іти до великої сцени. І потім я написав у «Мрію Життя». Я знав, що в них «всеобщій депрес», бо від них пішов вокаліст. Думав, що от, нарісуюсь таким героєм на коні, але вони мене відшили, сказали, що «нам треба розібратись в собі, ми нічого не хочемо».
Проходить, напевно, місяці три-чотири (жовтень 2013 року, – прим.ред.), я вже сплю, дитину приколихав – телефон розривається, невідомий номер. Я не дуже люблю невідомі номери брати, я одразу на беззвучний. Але телефон дзвонив зо п’ять разів, думаю, може щось сталося. Беру – Дімка Хижняк дзвонить:
- Алло, Андрюха?
- Ну, да…да
- А ти б не хотів до нас в групу?
- Яка група? Я сплю! Я нічо не знаю. Давай завтра поговоримо. (сміється)
На другий день поговорили, привели мене на репетицію, я попробував співати, хлопцям сподобалося. Через два тижні ми виступили на Ніжинській ярмарці. На другий день ми поїхали на «Слов’янський рок». Два тижні в мене був курс молодого бійця, ми три пісні по кругу ганяли. В мене вже мозок плавився від тих репетицій, бо кожен день те саме. І ми відіграли на «Слов’янському року», дружньо пролетіли. Відгуки про нас досить непогані були, але ми не виграли. От так воно і понеслося.
Потім ми пройшли на фестиваль «Рок-Булава». Ми мали зранку виїжджати, але за день до цього збили Іл (мається на увазі збиття Іл-76 у Луганську 14 червня 2014 року, – прим.ред.), де загинуло 49 солдатів. Ми самі зрозуміли, що їхати немає сенсу – це траур. Мені Дімка Хижняк в 4:00 ранку дзвонить (нам в 7:00 виїжджати), каже «Андрюха, ну ми не поїдемо, відміни хоч офіційної немає, але це не логічно, ми не можемо грати, коли в траур в країні і загинули люди...». Організатори відмінили все, коли вже всі поприїжджали.
На концертах ти себе позиціонуєш, як громадянина. Чи це позиція всього гурту?
Люди, які кажуть, що спорт і музика – поза політикою – дурні! Олімпійські ігри були придумані політиками для політиків. Всьо. І якщо гурт каже, що він аполітичний – він бреше. Так, він може в часи війни співати «ой каштани цвітуть, і я морозиво їм». Але це лицемірство і це не правильно, всі гурти якоюсь мірою – політизовані. Ми не підтримуємо жодних політиків – ми висловлюємо свою громадську позицію, вона в нас проста і чітка – дайте людям нормально жити.
Про що ти Мрієш?
Я щиро хочу, щоб ми добилися успіху. А друге, що я хочу – щоб люди були добрішими. І напевно, Бог пошле нам щось хороше.
Автор: Юлія Капшученко-Шумейко
Фото надані гуртом «Мрія Життя»
Джерело dailymetal
Немає коментарів:
Дописати коментар