Публікую останній коментар з цієї серії #НаГраніті. Цей матеріал зробив Дмитро Колоша - публікую без суттєвих змін.
Дякую усім за увагу до серії цих інтерв'ю. Усім журналістам, що у свій час допомогли втілити мені цей задум. І, звісно ж, громадським активістам 1990 року - які втілили ту важливу справу.
Антон Мухарський
Революція на граніті
Було мені тоді 20 років, я навчався на третьому
курсі театрального інституту, навчання проходило на Хрещатику і ми щодня бігали
подивитися до мітингувальників. Серед голодуючих було 2 наші студенти.
Піднімалося питання про усунення їх з «комсомолу», але на голосування «за» не
піднялася жодна рука, а «проти» проголосували всі, в залі лунав глузливий
пересміх, – це свідчило про втрату того совкового страху перед партією.
Голодуючим
носили книги, мітингувальникам пресу, їжу і навіть пиво.
Емоції
– захват!!! Це просто був карнавал,
а ще влучніше «Свято воскресаючого духу» - за твором Андруховича (назва твору
Андруховича – автор не сформулював правильно). Надихав піднятий прапор над
Київрадою. У людей миттєво зник тотальний совковий страх. Люди ходили
центральними вулицями, сміялися, співали пісень. Скрізь стояли КГБісти у
однакових плащах із однаковими парасольками і просто спостерігали, бо не було
інших вказівок. Вражали десятитисячні мітинги і марші «Руху», над народом
витало почуття єднання. Після ГКЧП
19 серпня будь-який страх перетворився на готовність до супротиву.
Погано
лиш те, що керманичами цієї революції були поети, мрійники, студенти, а їхніми
здобутками скористалися ті самі радянські політики і можновладці. Етап
піднесення тривав ще 2 роки, але реальність пригнічувала. Всі ці почуття і
переживання, спогади є в моєму романі «Доба».
Колоша Дмитро 24.09.13
Немає коментарів:
Дописати коментар